Пішов воювати на Схід, бо там зараз служать найкращі: що відомо про загиблого бійця з Запоріжжя

На Донбасі Збройні сили України знову зазнали втрат. 27 серпня від кулі проросійського снайпера загинув 39-річний житель Запоріжжя Андрій Вискребець. У бійця залишилися двоє дітей і дружина.

Детальніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Після служби уклав контракт

У понеділок, 30 серпня в Запоріжжі попрощалися із загиблим на Донбасі старшим солдатом Андрієм Вискребцем. Він загинув від кулі снайпера.

На війні Андрій з 2015 року. Спочатку він був мобілізований, а після закінчення служби уклав контракт. Загиблий служив у 26-й артилерійській бригаді, потім у 55-й ОАБр, в 74-му окремому розвідувальному батальйоні, де і загинув.

У нього залишилося двоє дітей – син Олексій, він зараз учиться в школі. Старша дочка Олександра вже закінчила школу.

На сторінці обласного військкомату Запоріжжя донька в коментарях написала, що це її батько загинув. Як виявилося, дідусь Олександри, батько загиблого бійця, сам у минулому військовий. Щоправда, його не стало ще в 2005 році. Тепер сина поховали поруч із батьком.

Говорив, що там багато росіян

А ось Андрій Вискребець до того, як вирушити на фронт працював будівельником, він закінчив будівельний коледж. «А останнім часом був вантажником у місцевому супермаркеті. Хороша людина, спокійна. В останні роки він із фронту приїздив додому ненадовго: побуде й знову на Донбас», – розповів OBOZREVATEL його сусід.

За його словами, про війну Андрій не любив розповідати. «Говорив тільки, що там багато російських військових», – уточнив чоловік.

Товариші по службі також говорять, що загиблий був дуже добрим. «Він дуже цікавився АГС – автоматичним станковим гранатометом», – каже його товариш по службі Олександр.

Якраз з АГС в Андрія була пов’язана цікава історія. Про неї згадав його побратим Роман, з яким вони служили у 2016-17 роках. «Андрій говорив, що добре знає, як працювати з АГС. Ми якраз у Пісках стріляли з АГС, але Андрій зарядив гранати в «равлик» не тим боком. І під час бою нам довелося гранатомет розбирати. Ми тоді сильно сміялися. Всі ми люди, з кожним буває», – згадує Роман.

Також військові розповідають, що Андрій був веселим і навіть балагуром. «З ним завжди було не нудно. Напевно, ця риса допомагала йому якось виживати в складних умовах. Він не дуже багато говорив про особисте. Але якось казав, що хотів би після повернення з війни зайнятися будівництвом. Розповідав про сина, про дочку, він пишався ними та дуже любив», – згадує його побратим.

Один із друзів бійця каже, що стати військовим і піти на контракт Андрій вирішив, бо вже не бачив себе в мирному житті. Вважав, що на сході зараз служать найкращі люди, які стали для нього друзями. Там немає зради між товаришами по службі, відносини простіші та щиріші. Це йому подобалося.

Ще один побратим загиблого, з яким вони разом служили у 2016 році, розповідає, що запам’ятав Андрія як дуже чесного і прямолінійного хлопця. «Він із тих, хто любить Україну і готовий заради неї жертвувати собою. Чесний, прямолінійний і дуже працьовитий», – згадує боєць.

Як у багатьох артилеристів, в Андрія були проблеми з хребтом. Коли він звільнявся з 55-ї бригади, проходив лікування. Потім знову уклав контракт і опинився в підрозділі розвідників. «Я зустрів його на полігоні, побував у його батальйоні, мені там дуже сподобалося. Андрій допомагав, щоб я теж перейшов до них у підрозділ. Але один чиновник не захотів. Пам’ятаю, що Андрій дуже переживав. Але я тоді плюнув, не став підставляти Андрюху, і не пішов туди. Хоча обстановка у них в бригаді була дуже хороша», – каже товариш.

Зараз його друг вирушає приблизно в те ж саме розташування, де загинув Андрій, і обіцяє, що за нього вони обов’язково помстяться.