“Я лежав і гнив”: захисник Харківщини і його історія втрати кінцівок та бюрократії у лікарнях

Військовому ампутували одну з кінцівок у лікарні Полтави без спроби врятувати її.

Його звуть Олександр. Він родом із Рівного. До лютого 2022-го хлопець варив смачну каву у Києві, займався графічним дизайном і спортом. Проте повномасштабне вторгнення Росії кардинально змінило життя Олександра, який не вагаючись, пішов захищати Україну і боротися за її цілісність та незалежність, передає ТСН.

Та, за іронією долі, саме на День Незалежності, 24 серпня, український захисник отримав серйозне поранення, яке призвело до ампутації кінцівок.

Про те, як вирішив піти на фронт, що найбільше вразило у боях і чому росіян не варто недооцінювати військовослужбовець із позивним “Терен” розповів в інтерв’ю ТСН.ua.

Хотів воювати, але було складно “легалізуватися”

Після тяжкого поранення на “нулі” Олександр вже переніс кілька операцій, ампутації кінцівок і нині проходить реабілітацію у Києві. У розмові з нами він жартує, а про свій військовий досвід розповідає із запалом.

Каже, що рішення стати на захист України ухвалив ще задовго до повномасштабного вторгнення Російської Федерації. Втім, коли це дійсно сталося, потрапити до лав армії виявилося нелегко. Пояснює, що найскладніше було – “легалізувати своє становище”.

“Військкомат мій у Рівному і було проблемою легально легалізувати своє становище… Щоб знайти десь, де ти не просто будеш з автоматом, а, де ти будеш, принаймні, на якомусь балансі. Перших 2-3 місяці я міняв декілька баз, бо розумів, що там жодних справ не буде. Люди щось там організовували, я не розумів, для чого це. Там охороняли, грубо кажучи, просто свою базу”, – пригадує “Терен”.

Зрештою, юнак потрапив до “Карпатської Січі” (49-й окремий стрілецький батальйон ЗСУ), у складі якої й обороняв Україну на одному із найгарячіших напрямків – Харківському.

Росіяни дві години “засипали” село

“Терен” зізнається, що до весни 2022-го не мав жодного бойового досвіду, але вже невдовзі після перебування на “нулі” його призначили командиром мінометного розрахунку. Перший бій, пригадує, стався наприкінці травня. Тоді, за його словами, росіяни почали дуже жорстко обстрілювати село.

“Ми прокинулися від того, що дуже рано, годині о 5, почали дуже щільний артобстріл, без перестанку. Десь 1,5-2 години село засипали. І ми вже пізніше знали, що після цього артобстрілу йде наступ. Піхота, танки, БТР. Дуже багато техніки їхало. І пройшов цей артобстріл, ми ще нічого не розуміємо, що має бути, минає буквально пів години, ми чуємо, кулеметну стрілянину, автоматні черги пішли, і ми такі: «Що робити?». На жаль, по рації жодних команд не віддавалося. Це взагалі був мій перший бойовий досвід, я трохи навіть запанікував сам… Я на той час був ще не дуже впевнений у собі, бо міномет я теж побачив перший раз на війні, який він має вигляд, як він працює”, – ділиться спогадами військовий.

“Терен” розповідає, що у тому бою багато військових продемонстрували приклад рішучості та відваги. І завдяки сміливості, каже, їм вдалося відбити штурм ворога.

“Бо коли біля тебе хтось біжить з РПГ (ручний протитанковий гранатомет. – Ред.) на танчик, то тобі просто вже соромно тікати звідти. Емоції були потужні”, – говорить боєць.

Розгром елітних військ РФ

Крім того, завдяки набутій майстерності українським захисникам вдалося зламати хребет наступу росіян на Харківщині. Там, за словами “Терена”, було розбито так звані елітні війська Російської Федерації.

“На тому напрямку саме тоді, коли я був, там стояли дивізії. Але я не був військовим, не знав, коли кажуть, “Кантемирівська дивізія”, “Президентські полки”. І виходить, що вони на тому напрямку просто перестали існувати. Тобто, розбили їх повністю. Я не кажу, що це заслуга тільки наша, поруч з нами стояла і 93-тя бригада, і 24-та, якщо я не помиляюся. Потім їх замінили. Загалом просто була ділянка, на якій стояли ми і спільними зусиллями знищили ворога”, – розповів військовий.

Допомога місцевим і їхня сміливість

Відважністю вразили “Терена” не лише побратими. Із запалом в очах боєць розповів про одного із тамтешніх чоловіків, який єдиний із місцевих приєднався до військових захищати свій край від окупантів.

“Він (чоловік-доброволець. – Ред.) підказував нам, де яри які. Його будинок розбомбили… зрешетили повністю. Там (у будинку чоловіка. – Ред.) жили кацапи. Його (чоловіка. – Ред.) взяв під опіку один досвідчений, скажімо так чолов’яга. І він, здається, навіть зараз щось типу розвідки”, – поділився Олександр.

Військовий також пригадав дідуся, з яким вони часто спілкувалися. Каже, що дідусь водив їх селом, дивився за худобою місцевих, а військові натомість годували його – ділилися хлібом, крупами, м’ясом. Утім, одного дня літній чоловік раптово помер. Його знайшли на території подвір’я, де він мешкав.

“Можливо, загинув через вік, можливо, через якусь вибухівку, я не знаю. Його поховали на кладовищі”, – розповів “Терен”.

Щодо самого села, то каже, що росіяни повністю зруйнували його: “Нічого не лишилося. Вони просто валили по селу. Засипали село і все”.

Засипало в окопі на День Незалежності

За словами “Терена”, поступово українські військові почали проводити “міні-наступальні” операції на Харківщині і планували до Дня Незалежності повернути з російської окупації більшу частину територій. Втім, 24 серпня стало для Олександра, ніби сюжетом із кінофільму. Той день він пам’ятає в деталях.

Каже, що планувалася масштабна операція і військові декілька днів поспіль ретельно готувалися до неї: прокидалися рано-вранці, близько 4:00, лягали пізно і дуже втомлювалися за день.

Тож, відпрацювавши 24-го серпня свої завдання, “Терен” зі своєю мінометною групою вирішили перепочити. Побратими, каже, лягли під деревом, а йому забракло місця біля них, тож хлопець вирішив відпочити в окопі.

“На той час було так гаряче, я такий втомлений максимально був. Думаю, треба хоч трохи подрімати, бо не висипалися взагалі. Потім дивлюся, що моя команда вже так полягали під деревом. Мені там місця було мало, я озирнувся навкруги і вирішив лягти в окоп, всередині якого під стінкою ми ще поставили двері. Це ж окоп, безпечно”, – ділиться спогадами “Терен” і продовжує: “Я ліг, думав щось своє. І я вже майже засинав і в один момент все обірвалося, як у кадрі фільму, і вже наступні речі відбуваються. Я лежу засипаний”, – пригадує Олександр.

Олександр каже, що йому пощастило, адже його врятували двері, які перед цим поставили всередину окопа, адже вони, впавши утворили щілину, через яку до воїна потрапляло повітря.

“Стояв страшенний запах якоїсь смаженої землі, і металу, і крові. І кричав від того, що мене засипало, щоб мене знайшли, і потім відчув різкий біль”, – розповідає військовий.

“Дуже пекло, думав, що ноги горять”

Говорячи про те, що могло спричинити такий вибух, Олександр припускає, що це була якась міна.

“Я думав, що це фосфор впав. Бо пекло неймовірно і, я подумав, що ноги горять. Але це, скоріше за все, була якась міна. З того, що мені сказали, то там тоді працювали касетні бомби, не тільки по наших позиціях, там де ми стояли. Але мене дуже здивувало, що люди, які були біля окопа не постраждали. Потрапило чітко до окопа. Або це міномет, дуже чітко спрацював, або судячи з того, як це відбулося, могли скинути з дрона чи “ВОГ” чи щось таке”, – каже військовий.

За його словами, це був єдиний раз, коли в тому районі стався такий інцидент. Пригадує, що ще коли стояв на позиціях, то в їхній бік взагалі не прилітало нічого.

“Над нами літало, а де ми стояли, абсолютно нічого не падало. Тільки пусті болванки від касетних бомб РФ (застосування цієї смертоносної зброї заборонене Конвенцією про касетні боєприпаси. – Ред.). Насправді досі залишається загадка, чим саме це”, – зазначає “Терен”.

Евакуація і бездіяльність лікарів

Після поранення Олександр потрапив до шпиталю Харкова, де, стверджує, перебував декілька днів без кваліфікованої допомоги.

“Мені просто кололи знеболювальне і робили перев’язки такі смертельно болючі. Там було живе м’ясо і вони просто його перев’язували. Я у них питав, чи буде якась операція, у лікарні пояснювали, що воно мусить очиститися, бо там пригорілі рани”, – обурюється він.

Після шпиталю Харкова була полтавська лікарня, де на Олександра чекало не більш вдале лікування. “Терен” розповів, що у Полтаві йому ампутували й ліву ногу, яка ще була з пальцями. Втім, як йому згодом повідомили київські медики, кінцівку ще можна було врятувати.

Крім того, одного дня стався ще один приголомшливий інцидент. Олександру були потрібні знеболювальні ліки, але медперсонал повідомив, що їх немає, а виписати рецепт – відмовилися.

“Я лежав просто гнив. Вони не поставили того, що мало відтягувати з ран гній. І я лежу, а в мене гниють ноги, а вони: «Ну, не знаємо». Роблять якісь промивки. Один день вони взагалі приходять і кажуть: «У нас закінчилося знеболювальне». Я просив дати рецепт, щоб купити за власні гроші, але не дали. Лікарі ходять там з останніми iPhone і такі напахчені, що після того, як заходять ще пів години в палаті аромат. Але просто так загляне (лікар. – Ред.) до тебе до палати і піде”, – розповідає воїн і додає: “Відпускати вони теж мене не хотіли, я не знаю, в чому їхня вигода, чи що вони хотіли. Потім приїхав мій друг, який вирішив ці всі питання. І наступного ранку за мною приїхала “швидка”.

“У Києві почувався потрібною людиною”

Натомість у Києві Олександр вже пройшов належне лікування. Нині хлопець у реабілітаційному центрі, де окрім харчування і оздоровчих процедур, ще пропонують різні курси. Як приклад, він записався на “Розвиток бізнесу”.

“Привезли до Києва і там вже я відчув різницю, наче я приїхав до лікарні Швейцарії. Всі приходять перепитують. У мене хірург дуже хороший, на щастя. Може по декілька разів зайти запитати про самопочуття. Відчув у Києві себе якоюсь потрібною людиною. Київський шпиталь – найкращий”, – зазначає хлопець.

Надалі ж “Терен” планує замовляти декілька протезів, зокрема, і спортивні, бо має намір продовжувати займатися фізичними навантаженнями. Водночас, зізнається, що державна програма покриває тільки звичайні протези, інші – купуватиме за власний кошт.

“Сьогодні (2 листопада. – Ред.) був у протезному центрі і там зробили зліпки. Я давав запит на тренувальні ноги, але там вони будуть замовляти під таку стопу, з якою я буду постійно. Вже піде процес ставання на ноги. Але в моєму випадку, мені не 40-50 років, я ще хочу займатися багато чим і планую далі займатися спортом, тому хочеться придбати ще і спортивні протези”, – із завзяттям пояснив юнак.

“Війна, як в Афганістані”

Говорячи про особливість боїв на Харківщині, Олександр каже, що росіяни задля незаконного захоплення української землі залучили всю можливу техніку:

“Я часто роблю такі порівняння, що там почалася війна, як в Афганістані. Там уже і вертольоти були, і літаки, і важка артилерія тощо. І коли всім, чим можна було, це вже не було АТО, це вже не була окопна війна”.

Військовий наголошує, що російських окупантів не варто недооцінювати, адже серед них є і дуже професійні військові, які все рівно програють, бо, на його думку, вони менш мотивовані, аніж українські воїни. Утім, “Терен” певен, що навіть мобілізація в РФ не зможе вплинути на успіхи українських військових на фронті.

“На жаль, може стати більше поранених у нас. Але я сумніваюся, що це переломить будь-як війну. Я впевнений. Я знаю неодноразові випадки, коли 9-10 українських спецпризначенців тримали роту і більше, аніж роту російських мобілізованих, які повністю не підготовлені, тому я впевнений, що половина з цих 200-300 тисяч може навіть здатися в полон. Там деморалізація страшна”, – констатує військовий.

Розмірковуючи про подальший перебіг війни, “Терен” допустив повторну атаку окупантів із території Білорусі. Але, на його думку, у їм не вдасться проломити українську оборону.

“Якщо я правильно розумію зараз по карті перебігу військових дій, вони ж на Херсонщині там відтісняються і, найімовірніше, вони кинуть ці війська на Запорізький і Херсонський напрямки. А якщо вони відійдуть звідти, то просто перекинуть ці війська на Білорусь і, можливо, будуть пробувати ще раз заходити звідти. Хоча там немає варіантів, як зайти. Взимку цілком можливо”, – припускає військовослужбовець.

“Тебе інколи вражає крупніший калібр”

Бої на Харківщині “Терен” згадує досить емоційно, на його очах видніються сльози і каже, що складно пригадати один момент, який вразив найбільше:

“Скоріше вся ця військова історія і є чимось виразним. Коли ти вперше приїздиш і земля дриґотить і ти відчуваєш, як це все труситься, коли, як у фільмах, тебе відкидає, коли відчуваєш вибухову хвилю. От це такі перші враження були. А потім ти цього звикаєш. Тебе просто інколи вражає крупніший калібр”.