Тримали ліс під Кремінною: снаряд убив пораненого дзюдоїста та його побратима після відмови від евакуації

38-річний киянин Максим Чумак був майстром спорту України з дзюдо та самбо та директором елеватора «Таганча». Разом із побратимами він тривалий час виконував небезпечні завдання у Кремінських лісах, а у січні 2023 року загинув у боях під Сватовим, відмовившись від евакуації після поранення.

Максим Чумак народився 1984 року в Києві. З раннього дитинства любив спорт, займався дзюдо та самбо, досягнувши на татамі високих результатів. На рахунку Максима багато перемог на українських та міжнародних змаганнях різного рівня. Тренери, бачачи перспективу свого підопічного, пропонували йому вступати до університету фізичного виховання та спорту.

Однак Чумак вирішив не обмежуватися тільки спортом і пішов навчатися до Державного податкового університету, де закінчив кафедру військової підготовки, отримавши звання молодшого лейтенанта запасу.

До 24 лютого 2022 року Максим працював директором елеватора «Таганча» (ДК «Співдружність»). Однак після повномасштабного вторгнення Росії добровільно подався захищати Україну. 26 лютого спортсмен та аграрій вступив до лав Національної гвардії. Отримав позивний «Дар» та звання лейтенанта.

«Під час мого знайомства з ним я ще пожартував, перепитавши: «А ти як хлібний дар чи як Божий? У відповідь із дивовижною усмішкою він відповів: «Я як Божий дар». Для багатьох побратимів він справді був як Божий ДАР. Найкращий командир», – згадав зустріч із Максимом боєць батальйону імені генерала Кульчицького Андрій Романко.

Чумак разом із своїми побратимами довгий час у найважчих умовах виконував завдання у лісах під Кремінною, готуючи плацдарм для деокупації Луганської області. За цей час вони встигли стати справжніми легендами.

3 січня 2023 року під час виконання чергового найнебезпечнішого бойового завдання під Сватовим «Дар» загинув разом із солдатом із позивним «Хасан». В автомобіль захисників України потрапив снаряд, не залишивши шансів на порятунок. А того ж дня Чумак та його побратим були поранені, їм пропонували залишити «нуль» і отримати повноцінну медичну допомогу.

Про останній день героїв у Луганській області розповів на своїй сторінці у Facebook Романко.

«Рано вранці хлопці удвох вирушили на позиції, у них щодня було багато завдань. Ближче до обіду перед хлопцями в лісі розірвалася ворожа міна. Чую по рації «Дар» повідомляє: «Я – 300, «Хасан» – 300″. Я з медиком із позивним «Гниверба» швидко сідаю в авто, і ми вирушаємо на нуль евакуювати наших побратимів. Доїхали без пригод, хлопців забрали та привезли на місце дислокації», – згадав захисник.

Андрій Романко зазначив, що «Дар» мав легкі осколкові поранення обличчя, подряпини та розріз під напухлим оком. У «Хасана» – легке запаморочення та дзвін у вухах. Медик зробив свою роботу і попросив бійців покинути ліс та поїхати на «велику землю» для більш ретельного огляду та лікування.

Але Чумак та його побратим відмовилися виходити з лісу. Категорично. Сказали, що нічого страшного з ними не сталося і жодного лікування не потребують.

«Знаєте, що сказав мені Дар? Бандерас, який виїзд із лісу? У мене там хлопці, ти що, я залишаюся». Повернувшись до лісу з «Хасаном», продовжили свою роботу. Сіли в автомобіль і по газах. За кілька годин хлопці загинули, виконуючи бойове завдання», – зазначив Андрій.

«Навіщо я вам це розповів? Така жага до знищення ворога і перемоги має бути у кожного українця. Зарубайте собі це на носі. За ваш спокій і безпечне життя щодня гинуть найкращі сини України», – наголосив Романко.

Ще один побратим Чумака Сергій згадав їхній спільний штурм. Тоді Максим був одним із тих, хто витяг Сергія з поля бою без ступні.

Офіцер батальйону імені генерала Кульчицького Володимир Пастушок воював з «Хасаном» та «Даром» останні три тижні їхнього «яскраво-героїчного життя» і пройшов «не одну сотню км у лісі вздовж лінії фронту».

«Ви знали і навчили мене, як виконати завдання і вижити, але на жаль війна забирає найкращих у свої тенета. Дякую за все, що ви зробили для побратимів, які вас сильно поважали і ніколи не сумнівалися що при будь-якій «стрілкотні» або найсильнішому обстрілі арти, незважаючи на будь-які ДРГ ворога, ви все одно дійдете до них», – згадав Пастушок.

«Незважаючи на сильну небезпеку, від вас йшло світло, після спілкування з вами піднімався настрій, і часто виникало здивування: як ви знову дійшли на передній край. І так кожен день, і так завжди… Такого рівня довіри і поваги, як до вас, я не бачив до цього на війні, ви були неймовірні, і ще за життя стали легендами фронтового лісу під Кремінною… Дякую за те, що ви зробили для України», – зазначив Володимир.

Зазначимо, що за тиждень до своєї смерті, 27 грудня 2022 року указом Президента України Чумака було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Також готувалося вручення Максиму нагороди «За Мужність», але вже ІІ-го ступеня. Але цим орденом героя буде нагороджено вже посмертно.