Треба діяти швидко, інакше не виберемося: інтерв’ю з генералом Романенком про серйозну проблему на фронті

Незважаючи на військову допомогу, яку надають Україні західні союзники, не лише переваги, а й паритету з російською окупаційною армією, як і раніше, не досягнуто. Зокрема, йдеться про ракети, авіацію, артилерію та головне – про живу силу ворога. Населення країни-агресора РФ вчетверо перевищує населення України, противник, який не щадить солдатів, влаштовує м’ясні штурми, зокрема намагаючись захопити Авдіївку. Водночас Україна почала відчувати гостру нестачу військ.

Чому сучасне ефективне озброєння від західних країн не допомагає у встановленні паритету сил? Тому що його недостатньо, а терміни нових поставок – не без причини – постійно зміщуються. Що в такому разі може протиставити ворожій навалі Україна? Згадати про принципи, проголошені Революцією гідності, і зробити так, щоб кожен дорослий громадянин нашої країни «вкладався у цю боротьбу з противником». Почати можна з постановки на військовий облік, з «оцифрування» всього чоловічого населення. Про це в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA розповів ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант Ігор Романенко.

– Представник ГУР Андрій Юсов повідомив про те, що на сьогодні на території України перебуває близько 400 тисяч солдатів російської окупаційної армії. За його оцінками, про повторення сценарію лютого 2022 року не йдеться, але ворог і надалі намагатиметься проводити наступ. Водночас сьогодні низка аналітиків озвучує прогнози про те, що напередодні «виборів» у Росії в березні 2024 року ворог може організувати зимовий наступ в Україні. Чи вважаєте ви, що це можливо, враховуючи кількість сил і засобів, які сьогодні має ворог?

– Якщо коротко, то так. Звичайно, нам треба розбиратися зі стратегією, з потенційними можливостями супротивника і насамперед упоратися з тим, що відбувається зараз.

Подивіться, що на сході противник проводить свою стратегічну операцію, він робить це з кінця січня минулого року і не зупиняється. Нехай йдеться про тактичні бої та просування, але вони їх проводять. А на півдні наші наступальні дії фактично припинені з погляду поступу вперед.

Тому що на це потрібні сили. Потенційно в Росії вчетверо більше громадян, ніж в Україні, і противник реалізує цю перевагу в кількості своїх військовослужбовців. Їхній рівень підготовки – це наступне питання, але ми бачимо, як навіть за кількістю це використовувалося під час захоплення Бахмута та на інших напрямках, де вони застосовують тактику валового наступу, м’ясних штурмів та інше.

Це не зупиниться доти, доки ми не відреагуємо. Зрозуміло, що ми не зможемо збільшити своє населення у чотири рази, але нам треба у короткі терміни, відповідно до вимог нашої останньої революції про рівність та справедливість, упорядкувати питання, пов’язані з тим, що кожен громадянин вкладає у цю боротьбу із противником.

Все чоловіче населення, сто відсотків, потрібно взяти на облік. Жіноче населення, пов’язане із Силами оборони України, – теж. Потім вирішувати питання щодо звільнення від служби. У когось сімейні причини, у когось здоров’я тощо. Але спочатку, за умов воєнного стану, все доросле населення має ходити з паспортами. У паспорті має бути документ, у якому зазначено ставлення цього громадянина до захисту нашої держави, наприклад, що його взято на облік у центрі комплектування, із зазначенням телефонів, за якими можна зв’язатися з центром комплектування та підтвердити цю інформацію.

Інакше ми не виберемося. Інакше хтось по коліно у воді захищатиме нашу державність, а хтось влаштовуватиме весілля на мільйони доларів, і є торти вартістю по сто тисяч (мається на увазі скандальне весілля колишнього прокурора Ростислава Ільницького та співробітниці ДБР Роксолани Москви, яке обурило українців своєю розкішшю. – Ред.). Я не проти весіль, я за, нам треба підвищувати народжуваність тощо. Але люди втрачають почуття міри.

Щоб цього не відбувалося, абсолютно все доросле населення має бути враховано та оцифровано, щоб у будь-який момент можна було перевірити.

Ви кажете про потенціал ворога, але щоб проводити наступальні дії, нам не вистачає військ уже зараз. Тому потрібно реагувати швидко.

– У The New York Times написали про те, що нібито російські окупанти намагаються пристосовуватися до непростих умов ведення війни та почали рити тунелі. Так вони можуть зненацька з’явитися в тому чи іншому місці українських позицій. Чи вважаєте ви, що це справді можливо?

– Звичайно. Подивіться на дії ХАМАС, наприклад. Досвід воєн показує, що інженерні споруди можуть мати різні види. Все, що призводить до успіху, все, що робить військові дії ефективнішими, повинно використовуватися.

Раніше росіяни мали нори, і вони теж були ефективними. Коли Сили оборони завдавали ударів, не весь особовий склад знищувався. Якщо поєднати ці нори – ось вам і тунелі. Тож це має місце, і за наявності тунелів наступати складніше, ніж якби йшлося лише про окопи.

– Виходить, що й наші Сили оборони можуть використати цей метод, що можуть рити тунелі?

– Звичайно. Наші також це роблять. Коли військовослужбовець потрапляє на фронт, він або навчається всьому, що може врятувати його життя та сприяє виконанню завдання, або він гине. Такі суворі об’єктивні закони ведення війни. Потрібно вчитися у всіх і всюди, зокрема у противника. І наші це роблять.

– Чи могли б ви оцінити ситуацію, що склалася на Куп’янському напрямку та в Авдіївці? Які тенденції?

– З погляду противника – виконання завдань своєї стратегічної наступальної операції. Стратегічний підхід у тому, щоб «звільнити» Луганську та Донецьку області плюс відволікти наші резерви та змусити Сили оборони перекидати підрозділи на інші ділянки фронту. Знову ми повертаємось до тієї самої проблеми – не вистачає військ.

Противник створив там таку концентрацію сил та засобів, що тими силами, які є у нас, ми не можемо утримати ситуацію. Тому ми змушені використовувати свої резерви, які треба було застосовувати, скажімо, на південному напрямку для просування вперед.

На тактичному рівні противник розуміє, що Авдіївка – це мінімальна відстань до Донецька та взагалі до цього регіону. Путін не хоче, щоб із цих позицій переходити до переговорів. Тому він ставить за мету захопити цей населений пункт.

Зрозуміло, що людей не щадять, їх багато, їх використовують для м’ясних штурмів. З військового погляду в Авдіївці створено всі умови для оперативного охоплення супротивника. Їм необхідно з’єднати ці «кліщі», що вони і роблять. Вони вже просунулися і захопили частину залізниці в районі Степового та Красногорівки на північ від Авдіївки, перерізали нашу логістичну залізницю. А на півдні – Первомайське, Водяне, Опитне – просуваються, щоб перерізати ще й шосейну дорогу.

Залишиться лише одна дорога посередині, яка заходить до Авдіївки. Ворог постійно її обстрілює. Цей підхід подібний до того, як «вагнерівці» захоплювали Бахмут. Взагалі з військового погляду це доцільно – перерізати логістику, і тоді виникає ситуація, коли, якщо не вжити відповідних заходів, війська треба виводити, бо боєприпасів, їжі тощо вже не вистачає.

Тому в Авдіївці ситуація досить складна, супротивник дедалі більше нарощує свої зусилля.

Куп’янськ – це логістичний залізничний вузол, розташований під боком Росії, біля кордону. Чому росіяни діють на сході? Бо поряд розташовані території, з яких забезпечуються наші війська. Захопивши Куп’янськ, вони вирішують багато питань, ускладнюючи забезпечення наших військ та зміцнюючи свої позиції. З військового погляду доцільність таких дій очевидна. Питання в тому, де нам взяти сили, щоб поламати ці плани противника.

– Справді, українській армії не вистачає резервів. Проте наша армія озброєна більш сучасними, ефективнішими зразками зброї. Це відіграє якусь роль?

– Є об’єктивні закони ведення війни. У Росії більше ракетної зброї, авіаційної, артилерійської, перевага у боєприпасах та живій силі. Просто більше за кількістю. Це найважливіші компоненти ведення війни.

Навіть з урахуванням того, що нам дають більш потужне, точніше озброєння, його кількість, як і раніше, незначна. І ми весь час про це говоримо. Восени наші генерали просили західних партнерів про те, щоб швидко було забезпечено потреби української армії, але цього досі не зроблено. Але при цьому навесні пропонували нам наступати.

Нам ще й боєприпаси потрібні. Начебто весь світ нам допомагає, але все одно у нас менше, ніж у одного Путіна. Чим воювати?

Захід має можливості, але що роблять насамперед США і змушують робити решту наших союзників? Уповільнювати усі ці процеси. «Ескалація», «ядерна зброя» та решта. А якщо так – ми платимо за це своїми людьми. Наприклад, якби нам швидко поставили те, що обіцяли, наприкінці минулого року чи на початку цього, ми не дали б супротивникові побудувати систему оборони на півдні.

Але американці мають свої погляди з цього приводу і поводяться так. Як із літаками F-16, ракетами ATACMS та з інших стратегічних питань. Літаки могли б бути восени цього року. Решта – це політичний аспект. Терміни пересувають, як хочуть американці. І навіть тим країнам, які можуть включитись, цього не дозволяють. Ті самі шведи, наприклад, могли б нам дати ескадрилью Gripen. Але ні, Швеція не є членом НАТО. Але терміни вступу Швеції до НАТО регулюють США.

– Ви вважаєте, що розмови про необхідність тривалої підготовки наших пілотів до роботи на F-16 – це теж політика?

– Здебільшого так. Питання технічне вже вирішено. А решта – інформаційне американське забезпечення у їхньому баченні.