РФ залучає додаткові ресурси, щоб вийти на межі Харкова, – командир батальйону “Ахіллес” Юрій Федоренко

На цей момент у межах Харківської області противник жодних критичних успіхів на полі бою не має і поставлені завдання реалізувати не зможе. Командир батальйону ударних БпАК “Ахіллес” 92-ї ОШБр ім. Івана Сірка Юрій Федоренко розповів в інтерв’ю OBOZ.UA про ситуацію на Харківщині, технологічний розвиток Сил оборони та про те, коли настане переломний момент у війні.

– Юрію, як ви оцінюєте ситуацію в зоні вашої відповідальності?

– Почнімо від найкоротшої відстані до адміністративних меж міста Харкова. Це напрямок Глибокого, Липецької громади. Для противника є принципово важливим нарощувати зусилля саме на цьому відрізку, оскільки завдання щодо виходу до адміністративних меж міста Харкова з противника ніхто не знімав – російсько-окупаційне керівництво вимагає просування перед. Відповідно, так чи інакше, ворог додатково заводить різні підрозділи для налаштування дисциплінарних процесів. Зокрема, в російсько-окупаційних військах, приватних військових компаніях і постачанні в стрій усіх, хто потенційно може тримати зброю в руках. Для цього противник залучив підрозділи “Ахмат”, які мають пряму санкцію на систему примусу в російсько-окупаційних військах. Фізичне покарання, розстріл, страта, загороджувальні загони – це все про “Ахмат”.

До того ж противник намагається за рахунок тих резервів, які зараз готуються всередині Росії, на тимчасово непідконтрольній території, додатково підкидати сили для того, щоб інтенсивність бойових дій з середнього рівня інтенсивності перевести у високий.

Але що важливо? Є два вагомі складники. Перший – це Курська наступальна операція ЗСУ. Через неї противник так чи інакше був вимушений перекинути певні спеціалізовані групи безпілотників. Не всі, звісно. Інтенсивність залишилася на відрізку. І плюс додатково той резерв, який мав поповнити їхні втрати у Глибокому, був направлений в більшій кількості на протидію Силам оборони у Курській області. Тому за цей період часу противник не міг наростити спроможності проведення ударно-штурмових дій.

Окрім того, будь-які намагання здійснити штурми за рахунок легкоброньованої техніки закінчуються для противника майже 100% втратою її на полі бою за рахунок діяльності безпілотних систем, артилерії, протитанкових засобів тощо. Штурми живою силою також противнику не вдаються, оскільки він не може забезпечити на поточний момент штурмових дій масованими хвилями, як це, наприклад, відбувається на інших відрізках, зокрема у Донецькій області.

За цей період часу, доки інтенсивність бойових дій була на рівні середньої, Силам оборони вдалося достатньо непогано підготуватися, за моїм переконанням, до посилення ударно-штурмових дій ворогом.

Ми розуміємо, що противник накопичує резерви й інтенсивність бойових дій на цій ділянці зростатиме з середнього рівня до високого. Але на цей момент противник жодних успіхів, критичних, на полі бою, не має. Тривають підготовчі роботи щодо знищення ворога.

– А щодо інших ділянок на Харківщині?

– Якщо казати про напрямок Вовчанська, то тут ситуація дещо складніша. Противник залучає значну кількість живої сили для того, щоб виконувати ключове завдання. Для ворога важливо повною мірою окупувати те, що залишилося від міста Вовчанськ, і створити плацдарм для подальшого перегрупування і висування в тилові частини нашого угруповання, яке тримає оборону, зокрема, на Куп’янському напрямку фронту.

Для противника це важливо, і сили РФ будуть також нарощувати свої зусилля. Суттєвих тактичних успіхів ворог на полі бою не мав. Натомість Силам оборони вдалося реалізувати, я вважаю, дуже складне завдання. Попри те, що противник перебував майже в повному оточенні на агрегатному заводі, у нього була команда триматися до останнього. Зачистка цього заводу – складне завдання, яке планувалося не один тиждень, і, відповідно, велася підготовча робота. Як наслідок, Сили оборони мали успіх.

Що стосується Куп’янського напрямку – ситуація зовсім інша. Тут противник має, на жаль, незначні, але тактичні успіхи на полі бою. У них основне завдання – вийти на лівий берег річки Оскіл, “розрізати” угруповання Сил оборони і надалі просуватися по лівобережжю Куп’янської ділянки. Зокрема, одним із основних завдань є окупація Куп’янська-Вузлового. Ті, хто скаже, що це противнику необхідно для забезпечення якоїсь логістики, це не зовсім правильне судження. Тому що при близькій лінії боєзіткнення, умовно, Сили оборони перебувають на правому березі, а противник – на лівому, вони не зможуть використовувати залізничні станції для підвезення будь-яких резервів живої сили. Для цього їм треба відкинути Сили оборони щонайменше на 30 кілометрів, а це означає повну окупацію Куп’янщини.

На моє переконання, у найближчій перспективі противнику ці завдання не вдасться реалізувати. Чому? На минулому тижні був один із найбільш масованих, на моїй пам’яті, механізованих штурмів із залученням легкоброньованої та броньованої техніки за “донецьким сценарієм”. Що мається на увазі: це танки з “мангалами” (танки, обварені зверху так званими сараями, будками) – 50 одиниць у моменті противник залучив для досягнення успіху на полі бою. Але ті бригади, які тримають ділянку, де ми виконуємо задачі, – це десантно-штурмові війська, Національна гвардія, механізовані, сухопутні війська і територіальна оборона – всі діють як один злагоджений механізм, і, як наслідок, противнику в цьому штурмі не вдалося отримати бодай якихось тактичних успіхів.

Майже вся техніка противника, яка брала участь у цих ударно-штурмових діях, була знищена або пошкоджена. У той день тільки батальон “Ахіллес” знищив та пошкодив 40 одиниць броньованої техніки. Водночас після того, як противник не зміг виконати завдання – оперативно-швидкий прорив у наші бойові порядки з залученням броньованої техніки – далі пішла в хід, знову ж таки, за “донецьким сценарієм”, штурмова піхота. Рухаються хвилями, біжать по полю, не маскуючись, навіть у посадках. Іноді складається враження, що з криком “ура”.

– Чому так поводиться противник?

Хтось може сказати про те, що в них належний рівень мотивації, належний рівень підготовки. Над підготовкою та забезпеченням свого особового складу противник працює. Що стосується мотивації, звісно, є елемент пропаганди, яка достатньо міцно вибудувана в РФ. Але основа, чому ці м’ясні штурми стають можливими, полягає в системі примусу. В окупанта немає дороги назад. Він або виконує завдання, або гине на полю бою.

Достатньо часто надходять повідомлення про те, що ворог наклав на себе руки на полю бою, простреливши собі голову зі стрілецької зброї, маючи несуттєві поранення. Чому так? Тому що елемент пропаганди їм вказує на те, що в український полон здаватись не варто. Хоча це повна нісенітниця. Україна дотримується всіх підписаних конвенцій щодо утримання військовополонених, підтримки їхнього стану здоров’я. Це факт, і під час обмінів це можна бачити. Яких відгодованих віддаємо ми і яких хлопців та дівчат віддають нам. Росіяни навмисно позбавляють здоров’я наших громадян, щоб надалі вони не могли брати участь в українському державотворенні або у війні за життя.

І тут виникає абсолютно логічне питання: що робити із противником, який суттєво переважає в артилерії, боєприпасах, засобах і основне – у живій силі. Вони мають можливість вести масований артилерійський вогонь та завдавати вогневе ураження за рахунок керованих авіабомб у величезній кількості, об’єктивно вони “стирають” Куп’янщину зараз. Водночас втрати противника не співмірні з тактичним результатом, який йому вдалося отримати останнім часом на полі бою.

– Що необхідно для того, щоб “переламати” цю ситуацію?

– Як ви бачите, Україна зробила великий стрибок вгору з погляду нарощення спроможностей виробництва засобів БПЛА як тактичного рівня застосування, так і оперативно-тактичного. Ми достатньо ефективно завдаємо вогневі ураження в глибину Російської Федерації, і це дає можливості на деяких ділянках зменшити інтенсивність ведення вогню ворожою артилерією. Тому що об’єктивно немає чим стріляти через знищення цих складів. Коли наші партнери нададуть дозвіл на застосування високоточної зброї вглиб РФ, це може стати одним із переломних моментів у цій війні.

Високоточна зброя та можливість її застосування вирішує низку питань. Зі знищенням ворожих складів знизиться інтенсивність, можливості ураження їхніми гарматами і іншими вогневими засобами наших позицій, прифронтових міст. Друге – ми зможемо нищити аеродроми ближнього базування. Відповідно, пропорційно падає співвідношення застосування КАБів, які “стирають” наші населені пункти, і спроможності вести противником певну артпідготовку за рахунок авіації. І третє – місця розташування особового складу їхніх пілотів. Людей можна брати багато, але пропускна спроможність підготувати їх до ведення бойових дій все одно буде обмеженою. Відповідно, противника треба “сушити” у його тилових частинах. І у разі отримання цього дозволу буде максимально надійний вогневий вплив.

Якщо взяти наші безпілотники, які спроможні виконувати задання достатньо ефективно та якісно на різній глибині в оперативному просторі противника, за можливості додати до них вогневий вплив високоточною зброєю від наших партнерів – це реально може призупинити просування противника, посилити наші оборонні позиції і створити передумови для вибиття противника з низки важливих для нас місць.

– Враховуючи ваш бойовий досвід, як ви можете порівняти розвиток наших БПЛА та ворога?

– Ми викидаємо тезу, неясно ким впроваджену, що противник дурень. Противник не дурень. Плюс ми воюємо не лише проти Російської Федерації і її економіки, ми воюємо також проти інших країн і їхніх технологій, які підтримують Російську Федерацію. Це і Північна Корея, і інші країни, які і фінансово, і озброєнням та комплектуючими підтримують Російську Федерацію.

Ми воюємо проти великої сили диктаторського світу, яка хоче зламати загальний світовий порядок, демократію та принципи свободи.

Тому ворог не дурень, в нього є технології, вони розвиваються. Противник нарощує свої спроможності як у виготовленні озброєння, так і в модернізації, у розробці інших зразків різного ґатунку. Це засоби радіоелектронної боротьби, нові керовані боєприпаси, нові розвідувальні ударні засоби БПЛА, нові РЕБ-системи, нові номенклатури легкоброньованої/броньованої техніки. Противник намагається креативити та видавати, що аналогів у світі немає. Так чи інакше, ворог переводить свою державу на військові рейки і готується до довготривалої війни.

Але чи спроможні Сили оборони нищити найсучасніші, найновіші зразки легкоброньованої/броньованої техніки противника на полі бою? Так, спроможні.

Чи спроможні ми збивати розвідувальні засоби противника, такі як “Суперкам”, “Зала”, “Орлан” або ударні, як-от “Ланцет”? Так, Сили оборони їх ефективно збивають, і у ворога на деяких ділянках зараз почалися суттєві проблеми через діяльність Сил оборони і можливість збивати.

Чи вдається нам нищити засоби радіоелектронної боротьби противника? Найдорожчі, зокрема стаціонарні. Так, вдається. Чи перебувають наші розвідувальні ударні засоби БПЛА в повітрі, роботизована техніка – на полі бою, зважаючи на роботу найсучасніших РЕБ-систем противника? Так, залишаються.

Про що це свідчить? Це свідчить про те, що Сили оборони, в деяких моментах дзеркально, а в деяких – випереджаючи ворога, дуже динамічно і швидко розвиваються технологічно, зокрема для отримання переваги над ворогом на полі бою. Противника, який переважає в кількості живої сили, засобів та боєприпасів.

– “Ахіллес” – один з найкращих у частині застосування БПЛА. За рахунок чого вам вдається так ефективно нищити ворога?

– Батальйон “Ахіллес” у вересні за рейтингом оцінювання, за підтвердженими даними знищення живої сили ворога, а також номенклатури техніки, у всіх Силах оборони в частині ударних БПЛА посів перше місце. Ми у вересні стали найрезультативнішим підрозділом. Це стало можливим завдяки якісній роботі команди, її вмотивованості, рекрутинговій кампанії, яку вдалося провести, навчанню особового складу. А також допомоги цивільного населення, тому що донати – це дуже важливо. Це дає нам той мінімальний ресурс техніки, яка потрібна для виконання бойових задач. І плюс активність ворога на напрямках. Тому нам у вересні вдалося стати найкращими. І це надихає. Але для нас основною нагородою є те, що ми ефективні в національній визвольній війні і що кожного дня ми виборюємо право на життя. Те, що нам вдалося здобути у вересні найкращий результат, – це лише індикатор того, що ми перебуваємо на правильному шляху і треба нарощувати зусилля, щоб бути ще більш ефективними.

Що стосується бойових завдань. Підрозділ виконує завдання завжди на найскладніших ділянках. Це була Харківщина, потім Харківський контрнаступ, потім Куп’янщина, потім Хромове. Це операція щодо захисту флангів Бахмута і “дороги життя”. Після цього – Соледар, потім знову Бахмут, Кліщіївка, Андріївка, Часів Яр. Після цього Харків і знову Куп’янськ. У нас об’єктивно є досвід ведення бойових дій у різних регіонах і проти різних структурних підрозділів противника. Я вважаю, що оцінка результатів, здобутих командою батальйону “Ахіллес”, буде обов’язково надана істориками. Саме команди, тому що це дуже потужна командна робота.

2024 рік надихає, тому що ми почали застосовувати ударні крила-камікадзе. 2024 рік дав нам можливість розширити можливість застосування безпілотних систем проти ворожих безпілотників, і це певна гордість, що ми одні з перших підрозділів опанували таке. І друге – це, звісно ж, можливість збити ворога достатньо глибоко в його оперативному просторі за рахунок ударних крил-камікадзе. Нищити найдорожчі засоби противника, зокрема такі як ППО і різні централізовані засоби радіоелектронної боротьби. Напевно, це найбільше надихає, тому що, як показала практика, немає межі технологічного розвитку, і що нас очікує через рік – ніхто знає. Завдання батальйону “Ахіллес” – завжди бути в інформаційному порядку денному і першими опановувати перспективні технології, плюс бути долученими до їхнього розроблення.