Ракетний удар по Києву: дівчина врятувалась падінням з 9 поверху, але дивом називає інше
Вероніка Осінцева — молода дівчина, яка вижила після падіння з дев’ятого поверху в день атаки на житловий будинок у Києві. Того дня вибуховою хвилею її буквально виштовхнуло з вікна. Її батьки загинули. Її саму дивом знайшли живою серед уламків. Ця історія стала однією з найобговорюваніших у соцмережах.
Кореспондентка ТСН Олена Гущик поспілкувалась із Веронікою вже двічі. Під час першої зустрічі вона ще не знала, що втратила батьків. Після кількох днів у лікарні вона змогла говорити про пережите детальніше.
«Все буде класно»: Вероніка про лікування
Зараз Вероніка проходить лікування. Її чекає операція на носі, рани щодня обробляють. Вона спілкується з лікарями, психологами та щиро вірить у відновлення:
«Це мені вушка прочищали від попелу. Він забився туди всередину і треба було прочистити. Палочками не можна, бо можна було ще далі забити. Тому треба було прочищати спеціальним шприцем. У мене зміщення, дуже багато сінців. Ну, то таке вже. Будуть це складати все до купки, як лего. І потім зможу виходити на вулицю. І буду вже з нормальним гіпсом. Буде все заживати, буду відновлюватися, реабілітоватися. Все буде класно».
У палаті з нею хтось завжди ночує — боїться залишатись одна. Вона говорить про це відверто:
«Зі мною постійно хтось залишається, бо я не можу залишатися сама вночі».
Що пам’ятає про вибух
У день трагедії дівчина була вдома. Втома взяла своє — вона проспала сигнал тривоги.
«Просто я спочатку почувала вибух. Я була з закритима очима. Потім, скоріше за все, я втратила свідомість. І через якийсь час я прокинулась на завалах. Це я логічно подумала. Я не знаю, скільки там пролежала. Якийсь час, певне, бо коли я прокинулася, було навколо дуже багато людей. Тобто це, як мінімум, може від 15 хвилин до пів години десь я пролежала без свідомості».
Її врятував незнайомий військовий. Чоловік почув крик дівчини, виніс її і чекав на лікарів.
«Він почув, як я кричу і взяв мене на руки і поніс звідти подалі».
Допомагала і його дружина — принесла ковдру, щоб зігріти.
«Він сам був в шоці. І він був роздратований, що дуже довго їдуть лікарі. Але там були дуже тяжкі хворі, тяжкі постраждалі. От тому прийшлося трошки почекати».
Про втрату батьків
Тоді вона ще не знала, що батьків більше немає. Сьогодні — прийняла це. Але пережити важко:
«Я бачила, біля будинку зараз ставлять фотографії загиблих, квіти кладуть і серед цих фотографій — фотографія моїх батьків».
Її батьки були її підтримкою. Вони допомагали з навчанням, ніколи не залишали осторонь.
«Батьки мене повністю у всьому підтримували, вони мали роботу, і вони мені допомагали, щоб я вчилася, поки я можу вчитися. І я вчилася».
Зараз вона житиме з найкращою подругою мами:
«Вона відчуває за мене відповідальність і бере за мене відповідальність. І я їй дуже вдячна, вона дуже класна, я їй обожнюю. Я завжди любила, коли вона приходила до нас у гості».
Про відновлення і силу підтримки
Вероніка проходить не лише фізичну, а й психологічну реабілітацію. Лікарі кажуть — динаміка позитивна. Вона стала спокійнішою, відкритішою, навіть просить книжки:
«Я буду мати дуже багато часу, коли буду реабілітовуватися».
Дівчина не стримує подиву від того, як багато людей відгукнулись на її історію:
«Допомога відчутна, це 100%. Я не думала, що таке буває у цьому світі. Я думала, що людям всеодно на одне одного. І тим паче на мене. Якась дівчинка — просто нікому не відома, крім своїх близьких знайомих. І ось такий розголос для мене — це якесь диво».
Жити після втрати: історія сили
Історія Вероніки — про втрату, шок, боротьбу і відвагу. Але головне — це віра. Вона не здається, не нарікає, не плаче на камеру. Говорить чесно, спокійно, з надією. І це найбільша сила.
Її порятунок — диво, яке не приховати. Але ще більше — це те, як вона тримається. Поряд — друзі, лікарі, волонтери. І багато людей, яких вона ніколи не знала, але які тепер з нею серцем.
Вероніка — не просто «дівчина, що впала з дев’ятого поверху». Вона — символ того, що навіть у найбільших руїнах може вистояти життя.
