Німеччина штовхає до війни та руйнує своє майбутнє в Україні. Це має зупинитися

Німеччина штовхає до війни та руйнує своє майбутнє в Україні. Це має зупинитися

Ця стаття – Editorial. Це означає, що текст публікується за підписом усієї редакції та має підтримку всіх її журналістів. «Європейська правда» вдається до цього формату лише за виняткових обставин.

* * * * * 

У суботу 22 січня українсько-німецькі відносини були на межі катастрофи, але їй – на перший погляд – вдалося запобігти. Командувач німецьких ВМС Кай-Ахім Шьонбах за наполяганням міністерки оборони надвечір написав заяву про відставку та має піти з військової служби.


Нагадаємо, віцеадмірал Шьонбах під час відрядження до Індії публічно закликав світ поважати Путіна, висловив упевненість у незворотності анексії Криму та виступив проти вступу України та Грузії до НАТО. Словом, наговорив багато речей, які суперечать офіційній позиції Берліна. Це призвело до справжнього вибуху в інформаційному полі – із заявою МЗС, викликом посла тощо.

В Міноборони Німеччини спершу обмежувалися стриманими коментарями, але коли інформаційна пожежа розгорілася та перейшла у німецькі ЗМІ, кадрове рішення не забарилося.


Зрештою, для німецького уряду проблемою був не лише зміст сказаного, а й те, що віцеадмірал у принципі взявся робити політичні заяви, що не личить військовому.

Але тепер з’явилася нова небезпека.

У Берліні вважають, що швидке та жорстке покарання командувача ВМС вирішує проблему і має заспокоїти громадське обурення в Україні. Але це не так. Ганебна історія з віцеадміралом стала не причиною, а лише приводом, який доповнив новини останніх днів та тижнів, що надходили з Німеччини та про Німеччину.

Шьонбах, надто відверто сказавши те, що він думає (і, напевно, те, що думають чимало інших посадовців), вивів ситуацію на принципово новий рівень.

ЄвроПравда хоче особливо підкреслити: те, що відбувається, нас зовсім не тішить, бо такий сценарій битиме як по німецьких, так і по українських інтересах. Цей editorial є спробою донести до Берліна, наскільки серйозною є ситуація.

Ми знаємо, що уряд Німеччини чимало зробив для просування демократії в Україні, підтримуючи реформи, як-от децентралізацію. Ми пам’ятаємо, що Німеччина надавала гуманітарне лікування українським воїнам, пораненим під час війни з РФ.

Ми усвідомлюємо провідну роль Німеччини у запроваджені секторальних санкцій ЄС проти РФ у 2014 році та у збереженні санкційного тиску (навіть якщо закрити очі на те, що ці санкції з’явилися після вбивства російською армією понад 200 громадян ЄС, пасажирів рейсу MH17; значно вища кількість вбитих до того громадян України не викликала навіть розмов про санкції).

Зрештою, тут працює чудове посольство, що віддане українсько-німецькій дружбі.

Однак для суспільства справжню вагу має інше. Німеччину передусім сприймають як державу, що:

– забороняє продаж своєї зброї для захисту цілісності України;

– блокує постачання зброї іншими партнерами, зловживаючи механізмами НАТО, і тим самим підриває обороноздатність України;

– блокує просування України до членства в НАТО;

– побудувала «Північний потік-2», розчистивши для Росії можливість нападу на Україну без зайвої загрози для ЄС.

Якщо коротко, Німеччина дедалі більше стає пособником агресора у сприйнятті українців.

Для Берліна це звучить грубо, але це правда.

І це – справжня катастрофа, наслідки якої будуть дедалі глибшими.

Підкреслимо, ми пояснюємо саме суспільне сприйняття, до якого однозначно та безальтернативно призводить політика Берліна.

Воно посилюється та підтверджується заявами політиків та посадовців – від Шьонбаха до Зьодера, на які щоразу змушений реагувати український МЗС. І тим більше це посилюється особливим ставленням Німеччини до Росії, але не до України, в усіх сферах, включно з історичною пам’яттю та політикою покаяння за злочини нацизму. Нашу державу, яка втратила під час Другої світової війни близько чверті населення, Берлін сприймає як другорядну в цьому сенсі, чомусь зосереджуючи увагу лише на РФ.

Те, що у переліку дій Берліна з катастрофічними наслідками «Північний потік» стоїть на останньому місці – не випадковість. І ми не дарма сфокусувалися виключно на безпековій складовій, бо зараз говоримо саме про довгострокові наслідки та про імідж Німеччини, нові обриси якого формуються просто зараз.

Так, ми знаємо, що німецька політика непостачання зброї має корені у трагічних подіях минулого сторіччя, що Берлін таким чином намагається уникнути звинувачень в участі у будь-яких конфліктах у світі (посилання Берліна на потребу зберігати нейтралітет через участь у мертвому Нормандському форматі є лише приводом, у який ніхто не вірить).

Але фактично політика Німеччини має рівно протилежний результат: вона стає учасником конфлікту, причому на боці агресора. До того ж до певної міри повторюючи події 1939 року, коли саме домовленість Берліна та Москви «про ненапад» стала кроком до трагедії світового масштабу.

На Німеччину, швидше за все, чекають серйозні та довгострокові іміджеві проблеми. А у наші часи імідж має також грошове вираження. Бо за усіх чинних складнощів України, ми є 40-мільйонною державою в серці Європи, багатою на природні ресурси, з освіченим населенням тощо.

Будувати для себе імідж прибічника агресії щодо України – це вбивчий для Берліна вибір, який необхідно переглянути якнайшвидше.

Адже йдеться про наслідки, що збережуться на десятиріччя.

Між державами на одному континенті нерідко бувають тертя та суперечки, злети та падіння у відносинах тощо, і суспільства часто схильні забувати як добре, так і погане минуле.

Але є один виняток: це війна. Війни надовго лишають у нації «генетичний код», розподіл «свій-чужий», який потім дуже довго та болюче виправляти.

Саме такий генетичний код формується зараз під час збройної агресії РФ проти України, коли є ті, хто нас підтримують, а є ті, хто блокують підтримку та підривають безпеку, допомагаючи агресору.

Треба підкреслити, що не лише українське суспільство з обуренням спостерігає за тією лінією, яку обрала ще минула влада Німеччини і яку не насмілилася змінити чинна. Увесь світ побачив маршрути британських літаків зі зброєю для України, які показово облітали німецьку територію, щоби уникнути запиту на транзит до свого союзника. Вагу цього акту публічної недовіри у Берліні, здається, знову недооцінили.

Втім, для нас, як для українських журналістів та експертів, особливу вагу мають українсько-німецькі відносини, які мають підстави бути добрими, але ризикують перетворитися на відносини жертви та помічника агресора.

Нині Німеччина, яка ще проходить період зміни влади, має унікальну можливість це змінити. Новий німецький коаліційний уряд ще може принципово змінити свою політику підтримки агресії проти України.

Якщо ж цього не станеться, українське суспільство, на жаль, зробить неуникний висновок: командувача ВМС Шьонбаха покарали не за неприйнятні шокуючі заяви, а за неавторизоване розголошення справжньої позиції німецького уряду.

Залиште свій коментар