Мешканці звільненого Шевченкового, які пів року жили в страху і під тортурами, не вірили у звільнення

Містечко Шевченкове, в Куп’янському районі на Харківщині, повільно, з острахом, але повертається до життя.  Коли з’явилися перші повідомлення, що українські військові зайшли в Шевченкове, в це мало хто повірив, адже містечко ще недавно було в глибокому тилу окупантів, йдеться в ТСН.

Всі дороги тут всіяні розірваною технікою окупантів — трапляються з відірваними й відкинутими на кілька метрів баштами, деякі стоять поперек доріг, з пробитими бортами та із зірваною вибухами “гусянкою”, чимало застрягли у полях та лісосмугах, де їх наздогнали влучні постріли українських артилеристів.

Вони вдерлися величезними колонами бронетехніки, аби захопити й знищити Україну за три доби. Та нині, більшість тої техніки, українці перетворили на брухт. Ще частина стала бойовими трофеями українських воїнів. Містами й селами, де ще на початку вересня окупанти планували царювати, знову замайоріли українські прапори.

«Коли побачив військових, наші прапори — це відчуття свободи, легкості, те, що ти можеш йти , куди хочеш, розмовляти, про що хочеш» , — розповідає мешканець Роман.

Це селище рашисти захопили 25 лютого і відтоді дуже часто зникали люди, переважно чоловіки, розповідають місцеві. «Виживали, як могли! Дуже було страшно! Не знаєш з ким можна спілкуватись, з ким, не можна. Забирали, чоловіків забирали. Незрозуміло куди, потім їх шукаєш»,- каже місцева мешканка.

Звичайне, побутове слово “підвал” у Шевченковому стало синонімом – найжахливішого. Потрапити до катівні, каже Роман, можна було дуже просто. На станцію швидкої, якось завітав, призначений рашистами медичний начальник. «Він сказав, що я головний лікар тепер, Куп’янського району усього. Сів біля мене і почав також запитувати. Бажання спілкуватися не було ніякого. Зайшов ще один, у штатському, на вигляд бурят… І він мені каже, цей Пякашев: ти мабуть хочеш на подвал?», — розповідає  Роман

Встигли окупанти встановити у Шевченково і свої спотворені економічні правила.  «Перевести в готівку можна під великий процент: тисячу знімаєш — сімсот тільки дають», — доповнює Катя.

Та все змінилося, майже блискавично. «Тут була метушня орків. Що вони скопом збиралися, своїх у купу стягнули за годину і втекли», — розповідає Роман.

Тікали рашисти під тиском українського війська у бік Куп’янська. Та вже за добу, коли наші воїни продовжили контрнаступ, вимушені були мерщій забиратися і звідти. Та відійшовши, мало не до кордону, окупанти не припинили обстрілювати, щойно втрачені ними міста й села. Одна місцева жителька, що переховувалась у власному будинку після того авіанальоту потрапила до лікарні.

Сусідній і також звільнений Куп’янськ, кажуть українські військові, теж потерпає від ворожих обстрілів. До частини населених пунктів, що їх звільнили українські військові, а надто у перші кілька діб контрнаступу, поступово повертається життя. Деінде, вже навіть почали виплачувати пенсії і там має запрацювати пошта. Та небезпека, кажуть наші військові, все одно залишається. «Загроза ракетних ударів і систем залпового ракетного вогню не закінчується», — переконує боєць.

Так само, армійці закликають цивільних дуже уважно дивитися навкруги. Адже смертельних пасток по собі рашиські нелюди залишили чимало. «Майже зачищене, але дуже багато «подарунків «від орків! Це і розтяжки і сховані міни…», — додає боєць.

Водночас і контрнаступ українських сил оборони, зокрема на Харківщини, не припиняється.