Дружини і мама бійців дізналися про смерть рідних із російських чатів і вже майже 90 днів не можуть забрати їхні тіла

Дружини і мама полеглих воїнів кажуть, навіть показували ці фото у суді, який встановив, що їхні рідні загинули. І родини чекають на виплати від держави, які їм дуже потрібні, бо у кожного із загиблих залишилися діти. Але повернути тіла воїнів вони не можуть уже близько 90 днів, йдеться в ТСН.

Вони живуть у різних областях України, жінок розділяють сотні кілометрів, але об’єднує спільне горе. Їхні чоловіки і син пішли на виконання бойових завдань і загинули. Разом вони намагаються повернути найрідніших додому, щоб поховати. «Навіть немає могили. Просто беру фотографію і розмовляю з нею», — каже дружина загиблого Вікторія.

ДЕНЬ, КОЛИ ОБІРВАВСЯ ЗВ’ЯЗОК

23 квітня о 5 ранку 31-річний сапер Ростислав Остафійчук написав своїй дружині романтичне повідомлення. «Доброго ранку, кохана моя дівчинко. Люблю тебе дуже сильно. Дуже сильно скучив», — читає  дружина загиблого Аліса Остафійчук.

Потім він йде на завдання разом із побратимами Сергієм Цимбалюком та Романом Карповим. З того часу Ростислав на зв’язок не виходить. І сталося це усього за місяць після того, як Ростислав та Аліса одружилися.

Кілька днів усі три родини не знаходять собі місця і сподіваються – там просто немає зв’язку. Однак рідним військового 95-ї бригади Сергія телефонують з його частини і кажуть, що він загинув.

Сергій за освітою — педагог. За покликанням — підприємець, у його родини був свій малиновий бізнес – вирощували ягоду. Однак у лютому прийняв рішення воювати, спочатку звільняв від окупантів Київщину. Пізніше – Донбас і Харківщину.

Інші дві родини все ще чекали на бодай якусь звістку.

СМЕРТЬ У МЕРЕЖІ

Війна для її сина, офіцера повітряних сил України, Романа Карпова почалася 2014 року. «Він був інженером радіоелектронної боротьби, він займався безпілотниками. Посадити його, знерухомити», — розповідає мама загиблого Наталія Карпова.

Про те, що син у найгарячішій точці, Карпови дізналися випадково. «У квітні він вислав мені фотографію, де він з Вакарчуком, і тоді ми тільки зрозуміли, що наш син на Сході України», — пригадує жінка.

Як і про загибель сина, прочитала в російському телеграм-каналі, куди викладають інформацію про наших загиблих у надзвичайно зневажливій манері, від якої втрачаєш навіть крихту віри в людяність.

«Друзі мого сина знайшли фотографії на рашистському сайті «Ищи хохлов». Написали — частково ідентифіковані, тому що поряд з моїм сином лежали ще двоє — це Остафійчук і Цимбалюк. Вони були з документами, мій син — без», — каже мама.

Тепер жінка не може відірватися від закривавлених фото найріднішої людини. Саме Наталія об’єднала три родини. І тепер разом усі ці жінки намагаються повернути собі своїх загиблих.

О СТАЛОСЯ НА ПОЛІ БОЮ?

Родини почали проводити власне розслідування. «Я знаю все, я похвилинно знаю ті дні — коли приїхав, де він, з ким спілкувався, що їв, що пив, яка була погода», — каже жінка.

Знає подробиці загибелі сина на Харківщині на околицях села Довгеньке. Та навіть, що з ним відбувалося після смерті. Бо в російських телеграм-каналах фото загиблих з’являються два рази.

«Спочатку росіяни виклали фото, тут він розстріляний. Майже все тіло. Це вже вони його перевернули, пофотографували, обікрали — документи, картки, телефони, навіть аптечку», — розповідає дружина загиблого Вікторія Цимбалюк.

Евакуювати тіла загиблих не вдалося спочатку через сильні обстріли. «Вони використовували ці тіла, як приманку. Таке враження, що просто під прицілом тримали ці тіла, щоб покласти більше наших військових», — каже Вікторія.

Тепер місце загибелі окуповане. «Діти лежать досі. Вже 82 дні вони лежать отак на сонці, з’їдені, під дощами. Ніхто наших дітей не забирає», — плаче мама бійця.

Однак жінки переконані, їхні рідні досі залишаються на тому ж місці.

А ще цей їхній жіночий союз допомагає впоратися з горем. Однак повернути своїх загиблих досі не вдається, тому вони дуже просять допомоги третьої сторони. «Уряд України не може поки вирішити цю проблему, бо там ідуть бої, території окуповані. Тому потрібна допомога міжнародних організацій», — каже Наталія.

Бо рідним потрібні хоча би могили.