“Він обрав Батьківщину і віддав життя за неї… Того ранку він поліг, щоб ти жив”
Того ранку традиційна нічна “дискотека” зони АТО не скінчилась з першим сонцем. Зліва – направо, в гору дерся той палаючий диск, підсвічуючи куряву на обрії, а земля продовжувала здригатись, наче намагаючись прокинутись від нічного жаху…
Небо рвали навпіл звуки пострілів артилерії. Традиційний “нічний дозор”: дві машини з гарматами Д-20, що займались контрбатарейною роботою, не повернулись на базу. Натомість в бік передової поїхали ще чотири і машина з додатковим БК.
Над Світлодаркою здіймалась курява і сірий дим. І цілий день, неритмічно, наче хворе серце, лінія розмежування стукала 120-м, 122-м і 152-м калібром в сухий східний грунт.
Цей гуркіт було чутно за багато кілометрів, а, якщо торкнутися долонею землі, – це хворе серцебиття війни можна було відчути…
Того ранку, як і завжди, як багато разів до того, як сотні днів потому, зійшло сонце. Воно вчепилося в українську землю кострубатими руками тіней височенних труб Вуглегірської ТЕС. Сонце здійнялось над світом, подивилось униз і рахуючи вибухи повільно поплило собі далі на схід.
Того ранку традиційна нічна артдуель не припинилася. Вона тривала до наступної ночі, і вже в темряві розпечені стволи гармат мали перепочинок. Того ранку можна було прикласти вухо до землі і почути дихання бою. Можна було відчути хворе сердцебиття війни, але десь о шостій воно стало ледь-ледь тихше.
Того ранку, десь о шостій, загинув Василь Сліпак – людина, яка мала б співати у дорогому костюмі, в закордонному театрі, серед увішаних діамантами дам. А він обрав зброю і бородатих побратимів.
Він обрав Батьківщину і віддав життя за неї.
Того ранку він загинув, щоб ТИ жив…
Автор Rudenko Yury
