Історія хвороби. Розповіді українців, які побороли коронавірус

Кожного дня все більше людей в Україні отримують діагноз COVID-19. Історії тих, хто переборов цю хворобу, – в матеріалі РБК-Україна.

За півроку карантину суспільство поділилося на дві крайнощі: вірусу немає, і «ми всі помремо». Теорії змови, фейки та панічні пости у соцмережах – так починався та й продовжується пандемійний період. Водночас досі побутує стереотип, що COVID-19 – це захворювання людей старшого віку.

РБК-Україна знайшло молодих людей, які пережили цю хворобу. Вони погодилися розповісти, як вона проходить, що варто робити при перших симптомах, як захистити себе та оточуючих і чому не варто панікувати.

Скажемо відверто, знайти їх було непросто. Частина з них відмовилася публічно ділитися своєю історією. Ті, хто все ж зголосився, попросили не оприлюднювати їхні прізвища та фото. Всі вони виявили перші симптоми та лікувалися в Києві, який щотижня б’є «рекорди» по COVID-19.

Марина, 30 років.

Перший симптом. Зранку 14 липня Марина прокинулась і перестала відчувати смак та запах їжі. Спочатку думала, що просто не виспалася, але ні. Другий симптом – втома просто від застеляння ліжка, хилило в сон, не могла сконцентруватися. Але ні температури, ні болю в горлі.

Після проведення тесту стала відома причина – коронавірус.

«Я думаю – це транспорт. Або це просто хтось подихав і був без маски і заражений. Або я торкнулась до поверхні, а потім почухалась. Бо руки я постійно мию і антисептиком вдома проходжусь», – розповідає вона про можливі причини свого зараження.

Каже, що загалом в її оточенні прийняли цю інформацію з розумінням. Просто зробили тести на коронавірус. На щастя, ніхто не заразився.

Але, звісно, були й особливі випадки. Наприклад, друг Марини на початку пандемії говорив, що не можна їсти банани, бо вони носії інфекції. А вахтерка, коли дізналась, що дівчина заражена, почала пити антибіотики для профілактики, бо «їй було страшно».

При симптомах «ковід» потрібно звернутися до сімейного лікаря (ілюстративне фото: freepik)

Коли Марина дізналась про своє зараження, то пішла в державну лікарню. Тамтешні співробітники їй запам’яталися своєю повільністю – на облік поставили тільки через тиждень після підтвердження діагнозу.

«Треба було підписати декларацію з сімейним лікарем, а в мене його не було. Я тоді сиділа вдома, не виходила. Бо я розумію, що я буду спускатись в ліфті, торкатись поверхонь. Краще дома сидіти.Через те, що відповідальних людей мало, у нас така ситуація», – розповідає дівчина.

Загалом лікування проходило легко, без ускладнень, і близько тижня. Повторно перевіряли на коронавірус знову у державній лікарні. Точніше у його підвалі. «Все облуплене, зелене, лиш-лиш світиться», – так його описала дівчина.

«В державній поліклініці тест роблять дуже довго. Треба чекати до тижня і більше. В мене таке враження, що ця статистика, яка є, вона тільки за рахунок приватних лабораторій формується. Бо в державній обіцяли два-три дні», – каже вона.

Після контрольного тесту будь-яких розмов щодо повторної перевірки не було. Марина радить тим, хто захворів, не панікувати і обов’язково розповісти всім, з ким контактував.

«Це дуже неприємно. Я пару годин писала людям, що захворіла, коли дізналась свої результати. Я реально очікувала засудження, але загалом нормально відреагували. Головне і найважче сказати колу контактів, що ти хворий. Це неприємно, відчуваєш себе винним. Що не знав і міг заразити», – розповіла Марина.

Дівчина радить здоровим людям дотримуватись соцдистанції і мити руки.

«І навіть якщо ви молодий та здоровий, то є шанс заразити слабшого. Наприклад, люди, які ходять без маски в транспорті, в метро – звідки ця людина знає, що вона не буде винна у чиїсь смерті? Це колективна безвідповідальність», – вважає дівчина.

Ростислав, 22 роки.

Біль у горлі, кашель, температура – перші симптоми. Потім 5 днів прохання близьких звернутись до лікаря. Ну і діагноз – двохстороння пневмонія, викликана коронавірусною інфекцією. Ростислава госпіталізували.

«Хвороба проходила цілком спокійно. Це не було щось страшне. Звичайна застуда, звичайний кашель. Але постійний кашель – зранку, вдень, в обід, вночі. Він і став причиною мого звернення до лікаря. Якби він не турбував, то, певно, і не звертався б», – розказує хлопець.

При підозрі на «ковід» потрібна самоізоляція (ілюстративне фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Близькі та друзі одразу запропонували допомогу і сприйняли цю ситуацію нормально. А зі сторони держави було безкоштовне лікування.

«Приїхала швидка, госпіталізувала мене. Я заплатив дрібниці, якісь таблетки, вітамінки. Гривень 500. Це заплатив зовсім мало. Бо люди, які лежали зі мною в палаті, розповідали, що вже витратили по 20-40 тисяч гривень на якісь крапельниці», – каже Ростислав.

Після госпіталізації провели тестування – експрес-тестами та ПЛР. Каже, що експрес-тестування показало негативний результат, а ПЛР позитивний. Поки був у лікарні Ростислав навіть навчився сам собі ставити крапельниці.

«Просто приносили пакети, я сам собі заправляв їх», – згадує він.

Загалом, каже, лікування проходило легко і швидко. За цей час до нього приходила дівчина, приносили книги та смаколики.

Хлопець радить тим, хто вже зіштовхнувся з цією хворобою, не сильно сумувати: «Це все не так страшно, як його описують. Це просто хвороба, яку треба пережити».

А тих, хто здоровий, просить просто дотримуватись правил карантину.

«Це мити руки точно. Після вулиці. При перших же симптомах звертатись до лікаря. Ніхто тебе сварити не буде, а зробить тільки краще», – каже хлопець.

Юля, 26 років, та Михайло, 33 роки.

Відсутність смаку, запаху, температура. А до того море та відпочинок з родичами. Так Юля і Михайло дізнались про наслідки та причини свого зараження.

«Я не відчувала, як пахне кава. Запах супу, який варила. Рибу, яку привезли з моря, просто викинули, бо не розуміли чи вона зіпсувалась», – розказує Юля.

Пара вирішила лікуватись вдома, щоб не наражати інших на небезпеку. «Лікування» тривало тиждень, але симптомів ставало лише більше – додався кашель. Тому хлопець та дівчина вирішили піти до лікаря.

«Декларації з сімейним лікарем не було. Почали говорити зі знайомими, які порадили до кого звернутись. Знайшли лікарню. Записалися на обстеження. Коли в реєстратурі дізнались, що у нас симптоми коронавірусу, то почались «морозитись». Пояснювати, чому нам треба прийти завтра або через день. Але, завдяки нашій наполегливості, нас все ж таки прийняли», – згадують вони.

Тестування на «ковід» в держлікарнях безкоштовне (ілюстративне фото: freepik)

Як потім виявилось, Юля та Михайло були першими пацієнтами з коронавірусом у цій лікарні. Лікарі подали екстрене сповіщення в епідеміологічну службу. Через три години приїхала бригада.

«За весь час я здавала кілька тестів, вони всі безкоштовні. Після одужання ніхто не рекомендував робити тести, ми й не робили. Можливо потім зробимо ІФА-тест», – розповіла дівчина.

Друзі та сусіди відреагували спокійно, весь час питали про самопочуття, пропонували допомогу. Та й хвороба загалом пройшла легко, без ускладнень, тому вже вкінці липня Юля та Михайло одужали.

«Тим, хто хворіє, бажаю від душі витерпіти час сидіння вдома. Коли ти спускаєшся до кур’єра, підіймаєшся назад. Важко. Важко не спілкуватись з друзями. Здоровим бажаю не думати, що вірус омине. Мабуть, коли ти хворий, страшніше не самому бути хворим, а заразити», – кажуть вони.

Тоня, 19 років.

Тоня зустрічала свій День народження в гуртожитку на самоті. Спочатку самоізоляція була просто превентивним заходом, але, як виявилось, недаремно. Температура, відсутність смаку – відомі симптоми. Як результат – коронавірус, який передався від сусіда.

«Мій знайомий, коли дізнався, що я спілкувалась з його другом, почав на мене сваритись: «ти з ним віталась, а він мій друг, приїжджає до мене, а якщо заразяться мої рідні», – розповідає Тоня.

Дівчина говорить, що першою думкою після того, як дізналась про свій діагноз було: «а що далі, а що зі мною буде».

«Але я вирішила бути сильною, не показувати свої емоції, бо якщо буду сильною я, то будуть сильні й друзі», – каже вона.

При хворобі важко впоратися із психологічним фоном (ілюстративне фото: freepik)

Дівчина згадує, що батьки на диво відреагували нормально, це вже був другий випадок у їхній сім’ї – також хворів дідусь. Друзі підтримали і привезли продукти та одяг. Втім, все ж таки їй було страшно.

«Було відчуття, що мене обманюють. Бо моя подруга, з якою ми пили з однією пляшки воду, в неї був тест негативний. Люди, з якими лежала в лікарні, теж говорили, що їхні родичі не заразились. Було відчуття, що тести штампували просто для статистики», – думала Тоня.

Загалом лікування проходило легко, дівчина була в лікарні 10 днів. Держава оплатила антибіотики, а вітаміни та пробіотики вона купувала сама. Не платила і за тест.

Тим, хто хворіє, радить не накручувати себе, а здоровим – берегтись і при першому ж симптомі звертатись до лікаря.

«Твоє моральне здоров’я залежить від твого фізичного. Коли я перестала нервувати, міряти температуру кожну годину, почало ставати легше», – резюмує Тоня.

***

Герої наших історій пережили COVID-19 і, як виявилось, найбільшим страхом для них було заразити ближнього. Сьогодні світ живе в новій реальності, де маска та соціальна дистанція – чи не єдина можливість захистити не тільки себе, але й оточуючих. Часто ми забуваємо про прості заходи безпеки, які комусь можуть врятувати життя.