“Я не знала чи живий він”: мати зі сльозами дізналась про звільнення сина з полону
Вчора між Україною та росією відбувся черговий обмін військовополоненими. Серед звільнених – 38-річний військовослужбовець Андрій Білоус, який перебував у полоні понад 3 роки. Його історією поділилася мати у коментарі ТСН.
Емоції матері та перші слова після звільнення
“Щоб не зурочити, я не повірила собі, я не могла відкрити Дію. Повідомлення – захисника звільнено з полону. Господи, дякую тобі, Боже”, – розповіла жінка.
За її словами, син провів у неволі 3 роки і 5 місяців після того, як його захопили на Донецькому напрямку. За весь цей час вдалося лише раз поспілкуватися з ним, коли він перебував в Оленівській колонії.
Довгі місяці невідомості
Пізніше Андрія перевели до колонії у Свердловську, про що матері повідомили інші звільнені полонені.
“А тоді, у грудні 24-го року, його десь перевели знову, етапували, але я не знала, де він. Я не знала, це 7 місяців я не знала вісточки про нього, де він заходиться, чи він живий. Я його люблю, чи я його довго чекала. Дай Бог, всім дочекатися, всім обняти своїх рідних, дочекатися. І дай Бог, що ця біда закінчилася. Бо вона дуже багато горя нам принесла”, – сказала матір військового.
Служба та родина звільненого військового
Жінка повідомила, що її син служив за контрактом. Родом він із Лисичанська, де родина певний час проживала. Зараз сім’я мешкає у Гайсині на Вінниччині.
У Андрія Білоуса є дружина та діти, які тепер нарешті зможуть знову бути разом з ним.
Ставлення росіян до полонених
Як раніше писав журналіст Дмитро Хилюк, який сам пройшов через полон, катування, приниження та заборона української мови стали своєрідним поштовхом до пробудження патріотизму серед багатьох людей, які потрапили у неволю.
“Загалом, своїми діями росіяни тільки зміцнювали патріотизм тих, хто потрапив у полон”, – зазначив він.
За його словами, чимало бранців до потрапляння у неволю не знали навіть слів Гімну України, проте вже там вивчили його напам’ять. Серед них були як молоді, так і старші, кому було близько 60 років. Багато хто не мав знань про Бандеру, Шухевича чи ключові події української історії ХХ століття. Але пережите пробудило в них глибший інтерес до України.
Повернення таких військових, як Андрій Білоус, показує, що держава бореться за кожного. Кожна історія – це не лише емоції рідних, але й символ витримки та віри.
Водночас ситуація нагадує, що у полоні залишаються ще тисячі українців. Їхня доля залишається головним викликом для дипломатії та міжнародних домовленостей. Кожен обмін – це крок уперед, але попереду ще довгий шлях, щоб звільнити всіх.
