Поховав дружину в сараї і останнім покинув зруйноване село: трагічна історія з фронту

На Донеччині 70-річний Геннадій Щіпакін останнім залишив прифронтове село Калинове, перед цим самотужки поховавши дружину у сараї, яка підірвалася на розтяжці.

Ще одну гірку історію з сіл на передовій розповідає «Радіо Свобода».

Співробітник гуманітарної організації, що займається вивезенням людей, Євген Ткачов розповів, що з села Калинове евакуювали немало людей, проте дідусь із дружиною навідріз відмовилися виїжджати.

Від розбомбленого Калинового до «сірої зони» лише приблизно 900 метрів. У сусідньому селі Зоря ситуація теж не набагато краща — там немає ні світла, ні води, ні газу, ні магазинів. Сюди раз по раз прилітають російські керовані авіабомби. На одному з перехресть російські окупанти полюбляють тримати у засідці дрони на оптоволокні. Місцеві виживають завдяки гуманітарній допомозі. Саме до Зорі 6 км пішки, під загрозою російських дронів, йшов Геннадій.

«Там у селі на виїзді „розтяжка“ (вибуховий пристрій, який детонує шляхом зачеплення тоненького дротика, волосіні тощо — ред). Дружина її оминула. Проте поруч біг собака, зачепив „розтяжку“. Дружину поранило. За два дні вона померла», — розповідає про обставини трагедії Геннадій.

За його словами, поранення, були легкими. Однак, на думку чоловіка, дружина померла чи то від стресу, чи то від інфекції. Поруч не було нікого допомогти, адже всі мешканці на той час уже виїхали.

«Вона померла, бо там нікому було надати допомогу: людей немає, зв’язку немає. Їхня родина лишилася одненькою на все село», — додає його сусідка Наталія, яка виїхала з Калинового ще восени 2024 року.

За її словами, намагалася умовити виїхати з-під обстрілів і подружжя. Проте Наталія, дружина Геннадія, категорично відмовилася.

«Ми її вже і так, і сяк вмовляли, а вона вперлася, мовляв, буду вже тут, у своїй хаті», — каже сусідка.

Геннадій розповідає, що поховав дружину в сараї — бо в цей час над його головою кружляли російські дрони.

У виданні зазначають, що Геннадія евакуювали далі до Дружківки, а потім і до Києва. Там він зустрівся із сином, з яким не бачився 8 чи 10 років. Чому рідні не спілкувалися, не уточнюється.

Для сина Геннадія також намалювали схему, щоб той після війни зміг відшукати місце поховання матері, попрощатися та поховати її по-людськи.