Втім, з кожним днем війни моральний дух військ загарбників занепадав, а тиск на капітанів та сержантів з боку вищого командування збільшувався. Саме через це на фронті з’явилися розстрільні загони кадирівців, яких викликають на ділянки, де росіяни відмовляються йти у бій.

Доведеться стояти «до кінця»

  • Як стверджують в українських спецслужбах, аж до 15 травня майже у кожній батальйонно-тактичній групі росіян ніхто з офіцерів не підтверджував чутки про те, що насправді ніяких ротацій у Кремлі не планують.
  • Більшість окупантів хоча й ставилася з недовірою до слів командування, продовжувала вважати, що їх ось-ось виведуть з передової, припинять вперто гнати у бій та відправлять на відпочинок та перегрупування.
  • Однак впродовж всієї другої фази війни Росії з Україною на передову лише відправляли мобілізованих з Донбасу, терміновиків та військових з інших, вже розбитих підрозділів.
  • Єдиними угруповання, де військові змогли морально відпочити від участі у боях, виявилися ті, хто брав участь у нападі на Київщину, Чернігівщину та Сумщину. Саме там росіян вщент розбили захисники України, через що Москві довелося згортати потуги по захопленню великих міст та виводити розбиті БТГ. При цьому «Ванькам» навіть не дали перепочити фізично, адже їх одразу ж відправили на харківський та луганський напрямки.
  • Всім іншим учасникам кривавої путінської «спецоперації» лише розповідали про те, що «їх мінятимуть на резерви, які незабаром прийдуть». Але всі наявні резерви одразу кидалися у бій заради того, аби Гітлер сучасності міг втримати захоплені ним позиції.

Відтепер, судячи з тенденції, підхід багатьох офіцерів до спілкування зі звичайними військовими суттєво змінився. Командири взводів та рот почали прямо казати, що ніякої ротації генерали не планують. Так, на Херсонщині всім кадровим російським солдатам довели, що вони перебуватимуть на українській території «до кінця». Без ротацій та шансів вижити.

У Кремлі дуже хочуть, аби окупаційні сили змогли анексувати та втримати хоча б частину Херсонської та Запорізької областей. При цьому, оскільки великої кількості людських резервів Москва не має навіть попри приховану мобілізацію, дозволити своїм вбивцям хоча б трошки перепочити, Путін не хоче. Такої ж думки притримуються у міністерстві оборони та в генштабі. Мовляв, проведення ротацій може призвести до падіння всього фронту. Безперервне ж перебування військ на передовій, згідно з задумками російського військово-політичного керівництва, може дати шанс або перекинути на певні ділянки угруповання з інших напрямків, або заморозити конфлікт.


Звісно, подібне ставлення з боку командування неабияк розлютило багатьох солдатів. Деякі все частіше замислюються над тим, щоб втекти з поля бою та здатися у полон ЗСУ. Інші ж кажуть про бажання вбити власне командування. На цьому фоні полковники та підполковники намагаються не зустрічатися зі своїми підлеглими без присутності охорони. Аби потрапити на аудієнцію до очільника штабу командирам невеликих формувань доводиться проходити через обшуки та перевірки.

Агітація та обіцянки швидкого заробітку не дуже допомагають

Паралельно з боротьбою з власними ж силами очільники російських армій займаються тим, щоб вибити собі якомога більше резервів із технікою. Генерали розуміють, що поставлене їм завдання виконати майже неможливо. Принаймні без перекидання багатьох БТГ, оснащених новими танками та бронемашинами. Але ніяких суттєвих надходжень у військо загарбників не було досі. Адже всі намагання Путіна мобілізувати велику кількість людей на війну фактично зазнали поразки. Кілька тисяч відверто божевільних добровольців не здатні, що всі цілком вже зрозуміли. Крім того, станом на 15 травня у Росії зменшився навіть потік добровольців з-поміж колишніх військових.


Командувачі армій вже не приховують свого незадоволення роботою воєнкомів та прямо кажуть, що всі пропагандистські акції, реклама короткострокових контрактів із шаленими за російськими мірками зарплатами, ніяк не вирішують тієї проблеми, з якою зіштовхнулася загарбницька армія тут і зараз. Не допомогли й спроби обстрілювати Бєлгород та звалити все на Україну, аби озлобити місцеве населення та підштовхнути чоловіків йти до військкоматів.

Подібна ситуація призвела до того, що з кожним днем відмови брати участь у війні почали дедалі більше звучати від офіцерів та навіть ФСБшників, які до цього часу перебували на території Росії. Ті, хто хоча б приблизно розуміє, що відбувається в Україні, знає масштаби втрат загарбницької армії, та розуміє відсутність шансів на глобальну перемогу, на 100% впевнені, що вирушати на цю війну їм не потрібно.