Дистанційна освіта – це дорогоцінний камінь. Але без правильної обробки, діти отримують сміття замість знань – думка
Дистанційна освіта – це дорогоцінний камінь. Але не в Україні. Спосіб його реалізації в нашій країні перетворює цінне надбання в мотлох.
Одні з найкращих фізиків країни звернулися до президента Володимира Зеленського з відкритим листом з приводу дистанційного навчання, що триває в рамках проєкту Всеукраїнська школа онлайн.
Мене не стільки засмутила кількість помилок, що пре з тих уроків про білих ведмедів в Антарктиді чи електромагнітну хвилю.
Мене вражають коментатори, які пишуть, що хтось там має право на помилку, якщо не подобається, зроби сам, краще б допоміг, критикувати всі можуть, тощо.
Коли ви наймаєте будувати багатоквартирний будинок спеціаліста, вам важлива його кваліфікація. Досвід. Дипломи та дозволи. Роки навчання.
Ви не берете аби кого, тому що у випадку помилки, жодне з виправдань – зроби сам, краще б допоміг – звучать абсолютно безглуздо. Особливо на фоні можливих жертв.
Людство і стало таким розумним, бо виникли спеціалізації та поділ праці, а на особливо відповідальні посади не приймають «людей з вулиці».
Виникли терміни «експерт», «професіонал», «спеціаліст».
Так, і експерти, і професіонали, і спеціалісти мають право на помилку, як і будь-яка людина. Вони усвідомлюють її ціну і наслідки. Вони мають право на помилку.
Але не на систематичні помилки.
Тому що це вже не спеціаліст, а аферист. Незважаючи на регалії.
Одинична помилка не є свідченням глобальних проблем. Систематичні помилки – однозначний маркер тотальної некомпетентності.
Не можна збудувати будинок, якщо ти не знаєш послідовності дій та складу цементного розчину, навіть якщо ти тямиш в марках цегли.
Ти можеш продавати цеглу, але не будувати будинки, де житимуть люди.
«Вчителі волонтерять», «створили уроки в стислі строки», «вночі монтували, щоб зранку запустити в ефір» – це не є виправданням для дистанційної освіти.
Дистанційна освіта – це складний процес із жорсткими процедурами з постійним контролем.
Саме тому вона дозволяє:
– обрати найкращого вчителя на всю країну (а не того єдиного, що проживає в містечку чи селі);
– вивірити матеріал перед записом, записати, передивитися, віднайти помилки, перезаписати, змонтувати (а не допустити кілька помилок і не зважати на них, бо ніхто більше цього уроку не побачить);
– дякувати слухачам за віднайдені окремі помилки і вдосконалювати продукт (а не розповідати про те, що кожен має право на систематичні помилки та присоромлювати усіх, хто критикує).
Дистанційна освіта – це дорогоцінний камінь, який без правильної обробки є звичайним сміттям, якого в ютьюбі – хоч греблю гати.
І спосіб реалізації зараз в Україні якраз і перетворює цінне надбання в непотріб.
Ба більше, я вкотре підкреслю — не тільки вчителі винні. Їхня роль важлива, але в рамках виробництва продукту в дистанційній освіті – недостатня.
Можна класти цеглини, але саме майстер має контролювати процес і узгоджувати дії кількох каменярів, контролювати надійність зведених і вимагати переробити халтуру.
Так і тут. Мене обурює, що або розповідають, що вчителі невинні, або ж навпаки, що винні тільки вони.
Ні, друзі, має бути відремонтована чи перероблена вся система підготовки уроків до випуску в ефір. Вчитель, режисер, оператор, монтажер, методист, експерт, фокус-група, яка переглядає «сирі» лекції, мають працювати як команда.
Тож, що? Критикам пропонували долучитися до розробки і контролю якості уроків? Тримайте прізвища.
А тепер я маю питання: чому при задумі онлайн-уроків, принаймні, з фізики, організатори не звернулися до цих людей, більшість з яких викладають багато років, мають достатній рівень компетентності, аби не верзти маячню на камеру і банально ніколи б не відмовили, принаймні, в контролі якості продукту, оскільки всі вони і так душею і тілом весь час вболівають за якість природничої освіти в країні?