Віра Фещук із села Залісці, що на Тернопільщині, народилася без обох рук. Тим не менше, вона чистить картоплю, сапає, робить макіяж та вишиває
Лікарі радили батькам відмовитися від дочки. Цієї «поради» подружжя, звісно, не послухалося, бо вдома мало ще четверо діток. «Виросте якось з-поміж ними», – розмірковували тато й мама. Та тоді вони й гадки не мали, що їхня донечка зможе сама справлятися з усім, та ще вийде заміж і народить діток. Але диво таки сталося.
Віра – 5 дитина у сім’ї, усі попередні діти народилися здоровими, тому ніхто і гадки не мав, що може бути така проблема. Тим більше, її мама вчасно їздила на обстеження, і ніхто з лікарів жодного разу не сказав, що з дитиною щось не так.
– Вагітність проходила нормально. Але, коли вона народилася і я побачила її, не могла вимовити ні слова, – розповідає Антоніна Фещук із Тернопільщини, мама Віри.
Дівчинка народилася без обох рук. Одна нога у неї була коротшою за іншу. Лікарі ще у пологовому будинку переконували батьків відмовитися від дитини. Тато тоді упевнено сказав: «Ні, забираємо додому».
– Так ми змирилися з тим, що таку дитинку нам Господь дав. Помаленьку вона росла. У 3 роки почала на сідницях підскакувати, а потім сп’ялася на ніжки, – пригадує Антоніна Фещук.
Наперекір долі Віра ламала усі стереотипи та невтішні прогнози медиків. Вона заговорила, почала ходити і вчитися усе робити ногами. Почала сама їсти, ложку тримала у правій нозі. Навчалася, щоправда, вчителі приходили додому. Але писала ногою дівчина так, що далеко не кожен і рукою так зможе. Школу закінчила на відмінно. І все своє дитинство мріяла про одне – мати руки.
Але минав час, Віра налаштувала себе, що потрібно жити, як є, і максимально повноцінно. Вона мала багато друзів, які підтримували її. Дівчина не відставала від своїх однолітків, ходила з дівчатами до клубу, була лідером компанії, головним «заводилою» – то в ліс, то на шашлики, то на ставки. Закритою у чотирьох стінах не сиділа ніколи.
Згодом Віра зустріла своє кохання – це був сусідський хлопець, який жив через хату від неї. Зустрічалися аж 5 років, а потім одружилися. Ніхто з рідних і не сподівався побачити дівчину у весільному платті, але Віра не даремно отримала таке ім’я, адже наступний, фактично неймовірний бар’єр, який вона подолала, – стала мамою.
У 2012 році у подружжя народилася донька Евеліна, а ще через 2 роки – син Арсен. Вагітності проходили прекрасно, навіть лікарі дивувалися. Коли на світ з’явилися діти, з ними справлялася сама, годувала як і усі жінки. Її щастю не було меж. Дітки повністю здорові. Вони ніколи не сказали мамі, що вона якась не така, а доня завжди повторює, що її мама – найкраща! Хоча жіноче щастя Віри так і не склалося – подружжя розлучилося через 5 років спільного життя.
Насправді важко з прочитаного уявити, наскільки прудко ця жінка справляється з побутом. Ногами одягає і взуває діток, годує, ногами чистить картоплю і готує їсти, ногами прибирає (у хаті від чистоти усе сяє просто), ногами сапає город, вишиває і навіть… робить макіяж (вона завжди доглядає за собою і має прекрасний вигляд)! Більше того – вона робить макіяж дівчатам зі свого села та сусідніх. А також почала професійно фарбувати брови хною – на цьому й заробляє, бо, окрім пенсії, інших джерел доходу не має. Адже чоловік аліментів не платить – уже заборгував 50 тисяч.
Але найкраща косметика Віри – її надзвичайна усмішка, яка фактично не сходить з її обличчя. «Думаєте, мені не буває важко? Буває, іноді навіть занадто, і морально, і матеріально. Але, з Божою допомогою, все вдається подолати», – каже вона.
І, попри те, що усі клопоти з дітьми і по дому лягли на її плечі, вона з усім справляється і ні на що не нарікає. Малюків своїх обіймає теж по-особливому – ногами. А вони туляться біля неї, понад усе найменшенький. «То «матусик» наш», – каже про онука бабуся. В селі є школа, дитячий садочок. Арсен цього року уже піде в перший клас, донечка – у третій.
Минулого року прийшла в цю сім’ю біда. 9 серпня Вірин тато їхав на навантаженій сіном підводі, впав і його не стало. Він же був єдиним чоловіком у родині, без нього жінкам доводиться значно важче. Хоча не лишають їх і добрі люди без допомоги. Коли потрібно було зробити ремонт у ванній, невідомий благодійник переказав 15 тисяч. Інший чоловік, з Америки, уже 2 рази привозив по вантажівці брикету, адже в селі немає газу. Також за його гроші Віра змогла придбати зимовий одяг та взуття собі і дітям.
У 2004 році держава дала Вірі авто. Тепер воно своє від’їздило і стоїть нерухомо. Жінка добивалася, щоб їй його замінили, бо без машини дійсно скрутно. Чого вартує тільки дістатися до Тернополя – в лікарню, приміром. Та поки безрезультатно. Адже не все гаразд у неї і зі здоров’ям. В той місяць, коли не стало її тата, їй зробили операцію на щитовидці.
– Потрібно було багато грошей. Але лікарі у мене просто чудові. Уявіть, така операція мала коштувати 23 тисячі, але мені її зробили безкоштовно, докуповувала тільки ліки. І палату мені люкс організували – теж безкоштовно. Хочу подякувати цим лікарям – це Ярослав Федорович Чайківський і Олександр Олександрович Шабловський. Це лікарі від Бога. Але тепер ліки потрібно пожиттєво приймати та щопівроку здавати аналізи, а для цього потрібно їздити в Тернопіль. Тобто проблем купа, але падати духом просто немає часу, – сміється наша героїня.
А ще – Віра дуже хоче повезти діток на море і відпочити разом із ними. Але поки що це лише мрії, бо фінансово такого задоволення вона просто не потягне. Але вірити в чудеса жінка не перестає, бо з власного досвіду знає: вони таки трапляються!
Якщо у вас є можливість і бажання підтримати цю неймовірну жінку фінансово, за її згодою вказуємо її номер телефону: 0978285951.
Автор – Ірина Бура, за матеріалами видання t1.ua
Фото – poglyad.te.ua
