Дистанційна освіта – це дорогоцінний камінь. Але без правильної обробки, діти отримують сміття замість знань – думка

Дистанційна освіта – це дорогоцінний камінь. Але не в Україні. Спосіб його реалізації в нашій країні перетворює цінне надбання в мотлох.

Одні з найкращих фізиків країни звернулися до президента Володимира Зеленського з відкритим листом з приводу дистанційного навчання, що триває в рамках проєкту Всеукраїнська школа онлайн.

Мене не стільки засмутила кількість помилок, що пре з тих уроків про білих ведмедів в Антарктиді чи електромагнітну хвилю.

Мене вражають коментатори, які пишуть, що хтось там має право на помилку, якщо не подобається, зроби сам, краще б допоміг, критикувати всі можуть, тощо.

Коли ви наймаєте будувати багатоквартирний будинок спеціаліста, вам важлива його кваліфікація. Досвід. Дипломи та дозволи. Роки навчання.

Ви не берете аби кого, тому що у випадку помилки, жодне з виправдань – зроби сам, краще б допоміг – звучать абсолютно безглуздо. Особливо на фоні можливих жертв.

Людство і стало таким розумним, бо виникли спеціалізації та поділ праці, а на особливо відповідальні посади не приймають «людей з вулиці».

Виникли терміни «експерт», «професіонал», «спеціаліст».

Так, і експерти, і професіонали, і спеціалісти мають право на помилку, як і будь-яка людина. Вони усвідомлюють її ціну і наслідки. Вони мають право на помилку.

Але не на систематичні помилки.

Тому що це вже не спеціаліст, а аферист. Незважаючи на регалії.

Одинична помилка не є свідченням глобальних проблем. Систематичні помилки – однозначний маркер тотальної некомпетентності.

Не можна збудувати будинок, якщо ти не знаєш послідовності дій та складу цементного розчину, навіть якщо ти тямиш в марках цегли.

Ти можеш продавати цеглу, але не будувати будинки, де житимуть люди.

«Вчителі волонтерять», «створили уроки в стислі строки», «вночі монтували, щоб зранку запустити в ефір» – це не є виправданням для дистанційної освіти.

Дистанційна освіта – це складний процес із жорсткими процедурами з постійним контролем.

Саме тому вона дозволяє:

– обрати найкращого вчителя на всю країну (а не того єдиного, що проживає в містечку чи селі);

– вивірити матеріал перед записом, записати, передивитися, віднайти помилки, перезаписати, змонтувати (а не допустити кілька помилок і не зважати на них, бо ніхто більше цього уроку не побачить);

– дякувати слухачам за віднайдені окремі помилки і вдосконалювати продукт (а не розповідати про те, що кожен має право на систематичні помилки та присоромлювати усіх, хто критикує).

Дистанційна освіта – це дорогоцінний камінь, який без правильної обробки є звичайним сміттям, якого в ютьюбі – хоч греблю гати.

І спосіб реалізації зараз в Україні якраз і перетворює цінне надбання в непотріб.

Ба більше, я вкотре підкреслю — не тільки вчителі винні. Їхня роль важлива, але в рамках виробництва продукту в дистанційній освіті – недостатня.

Можна класти цеглини, але саме майстер має контролювати процес і узгоджувати дії кількох каменярів, контролювати надійність зведених і вимагати переробити халтуру.

Так і тут. Мене обурює, що або розповідають, що вчителі невинні, або ж навпаки, що винні тільки вони.

Ні, друзі, має бути відремонтована чи перероблена вся система підготовки уроків до випуску в ефір. Вчитель, режисер, оператор, монтажер, методист, експерт, фокус-група, яка переглядає «сирі» лекції, мають працювати як команда.

Тож, що? Критикам пропонували долучитися до розробки і контролю якості уроків? Тримайте прізвища.

А тепер я маю питання: чому при задумі онлайн-уроків, принаймні, з фізики, організатори не звернулися до цих людей, більшість з яких викладають багато років, мають достатній рівень компетентності, аби не верзти маячню на камеру і банально ніколи б не відмовили, принаймні, в контролі якості продукту, оскільки всі вони і так душею і тілом весь час вболівають за якість природничої освіти в країні?